Про Григоріанський та Юліанський календарі

Дорогі брати і сестри! Благодать Утішителя нехай буде на всіх вас, просвітлюючи, спрямовуючи і зміцнюючи вас у всякій істині.

Цією публікацією хочу викласти історичне та канонічне бачення єресі новокалендаризму з боку Старостильної церкви Істинних Православних Християн Греції (грецькою Γνήσιοι Ορθόδοξοι Χριστιανοί (Γ.Ο.Χ.) до якої належить і наша парафія, релігійного світогляду якої і ми дотримуємось і поділяємо.

Ця публікація за жодних обставин не може вважатися втручанням в діяльність іншої (інших) релігійних організацій, не має на меті образу почуттів віруючих чи осіб з атеїстичними поглядами, не посягає на порушення рівноправності громадян в залежності від їх ставлення до релігії.

Оскільки публікація об’ємна за своїм обсягом, то буде викладена логічними частинами, зручними для сприйняття.

ЧАСТИНА ІІІ

Григоріанська реформа, встановивши свої астрономічні канони, порушила церковні канони. В даний час часто католицька пасха святкується раніше іудейської, що суворо забороняється церковними канонами (7 Правило Апостольське; 1 Правило Антіохійського собору). Викликано це тим, що в деякі роки юдейська пасха припадає не на перше, а на друге повнолуння після астрономічного весняного рівнодення, католики ж відзначають Великдень після першого. В Олександрійській пасхалії з самого початку закладено принцип, що не допускає випередження іудейської пасхи, оскільки в розрахунках бере участь не астрономічний повний місяць, а розрахунковий, який щодо пасхального весняного рівнодення – 21 березня за юліанським календарем – завжди є першим повним місяцем, хоча щодо астрономічного рівнодення – 21 березня за григоріанським календарем – може бути і другим. І лише шість разів на 19 років, коли розрахункова та астрономічна повня випадають на один тиждень, православний Великдень і католицький відбуваються в один день. Отже, не маючи достатніх підстав для реформи церковного календаря, папа Григорій XIII одноосібним рішенням перекреслив соборне рішення отців I Вселенського Собору. “Якщо хто всяке Передання церковне, писане чи неписане, відкидає, анафема” (VII Вселенський Собор, діяння). Про свідомий виклик авторитету отців Церкви свідчить медаль, випущена з нагоди запровадження григоріанського календаря з портретом папи та написом “Григорій XIII, найкращий верховний жрець”.

Календарну реформу негативно сприйняли не лише у християнському, а й у вченому світі. Провідні вчені XVI століття, зокрема Вієт, якого називають батьком сучасної алгебри, стверджували, що григоріанський календар астрономічно не обґрунтований (Гордон Мойєр. Григоріанський календар).

Практично всі університети висловилися збереження колишнього календаря. Через рік після календарної реформи французький учений Ж. Скалігер розробив систему уніфікації літочислення, в основу якої закладено юліанський календар. Цією системою досі користуються історики та астрономи. Реформа XVI століття різко ускладнила хронологічні розрахунки, порушила взаємозв’язок історичних подій. Обчислення в історичних та хронологічних дослідженнях доводиться проводити спочатку за юліанським календарем, а потім перекладати на григоріанський стиль.

Під загрозою відлучення всі католицькі країни прийняли новий календар. Протестантські держави спочатку різко виступивши проти григоріанської реформи, проте поступово перейшли на нове літочислення.

Слідом за громадянською владою григоріанський календар прийняли й протестантські конфесії. Православна Церква рішуче відкинула папське нововведення. Всеправославний Собор 1583 року у Константинополі цілком справедливо виносить серйозне рішення щодо виправлення пасхалії та календаря:

…῞Οποιος δέν ἀκολουθεῖ τά ἔθιμα τῆς ῎Εκκλησίας, καθώς αἱ ῞Αγιαι Οἰκουμενικαί Σύνοδοι ἐθέσπισαν καί τό ῞Αγιον Πάσχα καί τό μηνολόγιον καλῶς ἐνομοθέτησαν νά ἀκολουθῶμεν, καί θέλει νά ἀκολουθᾶ τό νεοεφεύρετον Πασχάλιον, καί νέον μηνολόγιον τῶν ἀθέων ἀστρονόμων τοῦ Πάπα, καί ἐναντιώνεται εἰς αὐτά ὅλα, καί θέλει νά ἀνατρέψη καί νά χαλάση τά πατροπαράδοτα δόγματα τῆς ᾽Εκκλησίας, ἄς ἔχη τό ἀνάθεμα, καί ἔξω τῆς τοῦ Χριστοῦ ᾽Εκκλησίας καί τῆς τῶν πιστῶν ὁμηγύρεως ἄς εἶναι.

῎Εσεῖς δέ οἱ εὐσεβεῖς καί ὀρθόδοξοι χριστιανοί, μένετε ἐν οἷς ἐμάθετε καί ἐγεννήθητε καί ἀνατράφητε καί ὅταν τό καλέση ὁ καιρός καί ἡ χρεία, καί αὐτό τό αἷμα σας νά χύνετε διά νά φυλάξετε τήν Πατροπαράδοτον Πίστιν καί ὁμολογίαν σας, καί νά φυλάγεσθε ἀπό τῶν τοιούτων, καί προσέχετε ἵνα καί ὁ Κύριος ἡμῶν ῎Ιησοῖς Χριστός σᾶς βοηθᾶ ἅμα καί ἡ εὐχή τῆς ἡμῶν μετριότητος εἴη μετά πάντων ὑμῶν. ᾽Αμήν.

(Ελευθερίου Χρ. Γκουτζήδου, θεολόγου, καθηγητού. Έλεγχος και Ανατροπή της διδακτορικής διατριβής του Δημητριάδος Χριστοδούλου Παρασκευαϊδη. Αθήναι 1985, σελ. 34)

– переклад ц.с. мовою: «Кто не следует обычаям Церкви и тому, как приказали Святые Вселенские Соборы о Святой Пасхе и месяцеслове и добре законоположили нам следовать, а желает следовать нововведенной Пасхалии и новому Месяцеслову безбожных астрономов Папы, тот противодействует всем определениям Святых Соборов и хочет им изменить или ослабить, да будет анафема, отлучен от Церкви Христовой и собрания верных. Вы же православные и благочестивые христиане пребывайте в том, чему научились, в чем родились и воспитались, и когда вызовет необходимость и самую кровь вашу пролейте, чтобы сохранить отеческую веру и исповедание; хранитесь и будьте внимательны от сих, дабы и Господь наш Иисус Христос помог вам и молитва нашей Мерности да будет со всеми вами. Аминь.

+ Константинопольский патриарх Иеремия II,

+ Александрийский патриарх Сильвестр,

+ Иерусалимский патриарх Софроний».

Але рішення щодо календаря та пасхалії було далеко не одне. Протягом 16 століття було скликано двічі собори, які підтвердили визначення Константинопольського собору 1583р. Це Константинопольські собори 1587 та 1593 рр., що у свою чергу доводить, що з точки зору канонічного церковного права ці рішення про календар мають вселенський, загальноцерковний, а отже, обов’язковий характер.

ЧАСТИНА IV

Невипадково навіть багато драматичних подій у житті народів супроводжувалися проведенням календарних реформ.

У 1793 р. Франція була оголошена республікою. Перемогла революція. Революційний уряд створив релігію людського розуму з карнавально-цирковими обрядами, в яких осміювалося та пародіювалося християнство. Уряд створює комісію з розробки проекту нового календаря, яку очолив революціонер і астроном Ромм, який згодом покінчив життя самогубством.

У революційному календарі семиденний (біблійний) тиждень був замінений десятиденною декадою. Початком епохи було оголошено не Різдво Христове, а проголошення Французької республіки. У 1871 р. Паризька комуна відновила календар Ромма, який проіснував разом із комуною трохи більше двох років.

І в XIX столітті недосконалість григоріанського календаря викликала невдоволення. Вже тоді почали висуватися пропозиції провести нову календарну реформу. Професор Дерптського (нині Тартуський) університету І.Г. Медлер (1794-1874 рр.) Запропонував в 1864 замість григоріанського стилю використовувати більш точний рахунок, з тридцятьма одним високосним роком у кожні 128 років. Американський астроном, засновник та перший президент Американського астрономічного товариства Саймон Ньюком (Newcomb) (1835-1909) висловлювався за повернення до юліанського календаря.

У 1917 р. революція перемогла у Росії, а 1921 р. у Туреччині. Відразу після Жовтневого перевороту на одному з перших засідань Раднаркому 16 (29) листопада 1917 р. більшовики вирішили замінити “мракобєсно-чорносотєнний” календар на “прогрєсивный”.

Декрет “Про запровадження у Російській республіці західноєвропейського календаря” був прийнятий на засіданні уряду 24 січня (6 лютого) 1918 р. і підписаний Леніним – “з метою встановлення у Росії однакового майже з усіма культурними народами обчислення часу”. Декретом наказувалося наступного дня після 31 січня 1918 р. вважати не 1-е, а 14-е лютого і т. д. А на перехідний період до 1 липня 1918 р. дозволялося після дати за новим стилем у дужках проставляти і по старому. Потім Радянський уряд вимагає це зробити і РПЦ. Ця вимога була відхилена Церковним Собором.

ЧАСТИНА V

Православним патріархам довелося так чи інакше брати участь у діяльності новоутворених держав. У Церкві підняв голову рух, який прийнято називати «обновлєнчєством» – «оновленням».

Православна Церква зберігала єдність у боротьбі з календарною реформою до 1923 року.

Порушення єднання православних Церков і смуту вчинив Константинопольський патріарх Мелетій IV Метаксакіс, запроваджуючи новий стиль та неканонічні нововведення, пропонуючи, наприклад, дозвіл другого шлюбу священнослужителям, єпископам – мати дружин, скорочення постів та богослужінь. Рішення про перехід на новий стиль було прийнято на нараді в Константинополі, скликаній 1923 р. патріархом Мелетієм IV. На нараді були відсутні Російська, Болгарська, Сербська та Єрусалимська Церкви. Як новий календар пропонувався так званий “новоюліанський” календар, запропонований югославським астрономом, професором математики та небесної механіки Белградського університету Мілутіном Міланковичем. У ньому, як і в григоріанському календарі, також порушена періодичність зміни простих і високосних років, а до 2800 дані календарі збігаються один до одного. Новоюліанський календар слід розглядати як варіант григоріанського. Церкви, які прийняли новий юліанський календар, лише формально зберегли Олександрійську пасхалію, засновану на юліанському календарі. Неперехідні свята стали відзначатися за григоріанськими датами.

Патріарх Мелетій обіймав Афінський престол у 1918–1920, Константинопольський у 1921–1923, потім Олександрійський у 1926–1935 роках, де й запровадив новий стиль. Він мав намір зайняти ще Єрусалимський престол, але невдовзі помер, і Єрусалимська Патріархія не перейшла новий стиль.

Новоюліанський календар, що штучно поєднується з Олександрійською пасхалією, вносить неузгодження в богослужбове життя, тягне за собою порушення установ Церкви про свята і пости. Так, у деякі роки (за пізнього Великодня) значно скорочується, а то й зовсім зникає Апостольський (Петровський) піст, іноді він випадає на дні, заборонені для посту у богослужбовій практиці. Цілком змінилися дні пам’яті святих, а отже, і дні Ангела православних християн. У практичному житті це все означає розлад у церковному народі та поділ. Введення нового календаря викликало велику смуту та розкол у православних країнах, розділило християн на “старостильників” – істинно-православних, Г.О.Х та “новостильників” – новокалендаристів.

Нині лише шість Помісних Церков (Українська – Православна Церква України, Єрусалимська, Польська, Російська, Грузинська та Сербська) зберегли відданість церковному юліанському календарю та Олександрійській пасхалії. Десять Помісних Православних Церков, які перейшли на новоюліанський календар, зберегли Олександрійську пасхалію, засновану на юліанському календарі, а свята, що не переходять, стали відзначатися за григоріанськими датами.

Як було сказано вище, перехід на григоріанський календар призводить і до серйозних канонічних порушень, бо Апостольські правила не дозволяють святкувати святий Великдень раніше іудейського Великодня і в один день з іудеями: Якщо хто, єпископ, або пресвітер, або диякон святий день Великодня перед весняним рівноденням з юдеями святкуватиме: нехай буде вивержений від священного чину (правило 7). Григоріанський календар призводить католиків до порушення цього правила. Вони нерідко святкували Великдень перед юдеями.

Сам Господь Своїм Знаменням – сходженням Благодатного вогню у Велику Суботу біля Гробу Господнього у Єрусалимському храмі Воскресіння – підтверджує істинність Православ’я, що зберіг у чистоті юліанський церковний календар та Олександрійську пасхалію. Чудо це відбувається на очах у численних паломників щороку вже протягом багатьох століть. Благодать у вигляді вогню сходить саме перед православним Великоднем і саме на православних ієрархів.

Частина VІ

Хто такий патріарх Мелетій (Метаксакіс)

Після смерті митрополита Дорофія у Константинополі спалахнула боротьба за управління патріархатом між монархістами та прихильниками Венізелоса. У результаті 6 грудня 1921 року патріархом було обрано Мелетія IV (Метаксакіс), виходця з Криту (як і Венізелос) та прихильника Венізелоса в політичних поглядах. При вступі на посаду він заявив: «Я присвячую себе служінню Церкви з її першого Престолу, розвиваючи, наскільки це можливо, ближчі та дружні стосунки з неправославними церквами Сходу та Заходу, і посилюючи роботу щодо єднання між нами». Згодом, у 1923 році, аналогічну промову при вступі на посаду архієпископа Афінського виголосив друг і однодумець Мелетія Хризостом (Пападопулос), який і ввів новий стиль у грецькій Церкві: «Для такої співпраці (з неправославними) необов’язково мати догматичну єдність, достатньо єдності християн».

Патріарх Мелетій (Еммануїл Метаксакіс) народився 21 вересня 1871 року у селі Парсас на Кіпрі. Вступив до семінарії Чесного Хреста в Єрусалимі у 1889 році. Пострижений у чернецтво з ім’ям Мелетій і посвячений у сан ієродиякона у 1892 році. Закінчив богословські курси у семінарії Чесного Хреста та призначений секретарем Священного Синоду в Єрусалимі Патріархом Даміаном у 1900 році. У 1908 році Мелетій (разом зі своїм другом Хризостомом, який тоді обіймав посаду адміністратора) був вигнаний Патріархом Даміаном зі Святої Землі «за діяльність проти Гробу Господнього». 1910 року призначений митрополитом Кітіонським. Перед війною митрополит Мелетій вів успішні переговори в Нью-Йорку з представниками Єпископальної церкви Америки про «розширення відносин між церквами». Після смерті патріарха Якова 13 червня 1912 року Мелетій призначений кандидатом на патріарший престол у Константинополі. Однак Священний Синод вирішив, що він не може бути кандидатом з канонічних причин. За підтримки своїх політичних друзів та союзників він був неканонічно зведений на посаду архієпископа Афінського у 1918 році. Однак потім, внаслідок політичних змін, цю посаду повернули раніше несправедливо зміщеному законному архієпископу Феокліту. Будучи архієпископом Афінським, Мелетій їздив до Англії, де вів переговори про єднання з Англіканською церквою. 1921 року їздив до Сполучених Штатів, де, за свідченням грецького посла, молився з англіканами, читав їм проповідь і благословляв їх. 21 листопада 1921 року Синод в Афінах закликав до розслідування діяльності Мелетія. Перебуваючи під слідством він несподівано обирається патріархом Константинополя. Незважаючи на це обрання, Синод в Афінах скидає Мелетія за канонічні порушення та створення розколу. Незважаючи на це скидання, Мелетій вступає на посаду патріарха Константинопольського 24 січня 1922 року. Під політичним тиском скидання Мелетія скасовано 24 вересня 1922 року.

Митрополит Герман (Каравангеїс), член Константинопольського Синоду, пише: «Моє обрання 1921 року на Вселенський Престол було безперечним. Із 17 голосів 16 було за мене. Один із моїх знайомих мирян запропонував мені 10000 лір за відмову від обрання на користь Мелетія (Метаксакіса). Я відмовився з жалем і досадою. Тоді якось уночі до мене несподівано прийшла делегація з трьох осіб від Союзу Національної Оборони, палко благаючи мене зняти свою кандидатуру на користь Мелетія (Метаксакіса). Посланці сказали мені, що Мелетій міг би принести $100000 для патріархату, і, враховуючи його зв’язки з протестантськими єпископами в Англії та Америці, бути корисним у міжнародних справах. Міжнародні інтереси вимагали обрання Мелетія патріархом. Такою була і воля Єлевферія Венізелоса. Я обмірковував їхню пропозицію всю ніч. Економічний хаос панував у патріархаті. Уряд в Афінах перестав надсилати субсидії, а інших джерел доходу не було. Платня не виплачувалася дев’ять місяців. Благодійні організації патріархату були у критичному фінансовому стані. З цих причин і для користі народу я прийняв цю пропозицію…» Так, на подив усіх, наступного дня, 25 листопада 1921 року, Мелетій (Метаксакіс) став патріархом Константинопольським.

За два дні до цього, 23 листопада, більшість членів Синоду в Константинополі проголосували за те, щоб відкласти вибори патріарха на пізніший термін. Однак у самий день виборів єпископи, які голосували за це, були несподівано замінені іншими. Більшість обдурених таким чином єпископів зібралися в Салоніках і заявили, що обрання Мелетія відбулося з відкритим порушенням Священних Канонів, і запропонували здійснити «дійсне та канонічне обрання патріарха Константинопольського». Незважаючи на це, обрання Мелетія було підтверджено.

Невдовзі, 1922 року, під тиском Мелетія патріархат визнав дійсність Англіканського священства.

1923 року Мелетій організував «Всеправославний конгрес» (10 травня – 8 червня). 1 червня клірики та миряни, обурені нововведеннями Мелетія, зібралися та вимагали його скидання та вигнання з Константинополя. 1 липня, під приводом хвороби та необхідності лікування Мелетій залишив Константинополь. 20 вересня під тиском грецького уряду та афінського архієпископа Хризостома Мелетій повернувся до Константинополя як патріарх.

Надалі, 1926 року, Мелетій був названий другим кандидатом на Престол Олександрійського Патріарха. Відповідно до звичайної процедури, патріархом стає перший кандидат, але після тривалої затримки уряд Єгипту підтвердив патріаршество Мелетія. Ставши патріархом, Мелетій запровадив новий календар в Олександрійській церкві. Ще будучи константинопольським патріархом, він встановив зв’язки з обновленською живою церквою в Росії. Мелетій продовжував вимагати об’єднання з англіканами. Вже смертельно хворим він запропонував себе на посаду Єрусалимського патріарха, проте вибори не відбулися. Помер Мелетій 28 липня 1935 року у Каїрі.

Частина VІІ

“Всеправославний конгрес” 1923 року.

Введення нового стилю.

«Всеправославний конгрес» 1923 року був організований архієпископом Афінським Хризостомом та патріархом Мелетієм. Ще під час свого незаконного перебування на посаді архієпископа Афінського Мелетій (Метаксакіс) запропонував Грецькому Синоду в Афінах розглянути питання календарної реформи. Призначена комісія зазначила у своєму остаточному судженні, що зміна календаря можлива лише у випадку, якщо це не порушить догматичні та канонічні настанови та за згодою всіх автокефальних Православних Церков. Зміна календаря не повинна вилитися просто в перехід на Григоріанський календар, повинен бути складений новий, точніший з наукової точки зору, календар, вільний від недоліків, притаманних як Юліанському, так і Григоріанському календарям. На своїй сесії 20 травня 1919 року Грецький Синод одноголосно прийняв думку Мелетія, згідно з яким уряд вільний у своєму прагненні прийняти Григоріанський календар, а Церква, до затвердження нового, науково точнішого, календаря, слідує Юліанському календарю. На цій сесії Мелетій заявив: «Положення Церкви в Росії змінилося, і можливість зближення із Заходом краща. Ми вважаємо за необхідне провести термінову календарну реформу».

Після свого обрання на Константинопольський Престол Мелетій видав «Послання Благословенним та Чесним Церквам Олександрії, Антіохії, Єрусалиму, Сербії, Кіпру, Греції та Румунії», у якому заявив: «Питання про календар виникло давно, але набуло особливої важливості нині. Необхідність використання загального єдиного календаря, відомого Європі та Америці, стає дедалі очевиднішою. Один православний уряд за іншим ухвалив «європейський календар». Незручність використання двох календарів у суспільному житті очевидна. Отже, бажання знайти та запровадити загальний календар для суспільної та релігійної сфери виникло з усіх боків. Це необхідно не тільки для того, щоб православні могли гармонійно діяти як громадяни і як християни, а й для посилення всесвітньої християнської єдності. Ми покликані до цього завдання в ім’я Господа спільним святкуванням Його Різдва та Воскресіння». У цьому посланні Мелетій закликає кожну автокефальну Церкву надіслати одного-двох представників до складу комісії на собор, що скликається після Великодня, у Константинополі для вирішення календарного та інших важливих церковних питань. 10 травня 1923 року ця комісія розпочала роботу у складі дев’яти членів: шести єпископів, одного архімандрита та двох мирян. Троє (включно з головою – Мелетієм) представляли Константинопольський патріархат, один із Кіпру, двоє з Сербії, один представляв Грецьку Церкву, один – Румунську.

5 та 6 червня 1923 року були прийняті наступні рішення:

1. Виправлення Юліанського календаря та визначення дати святкування Великодня на основі астрономічних обчислень.

2. Всеправославний собор у Константинополі доручає Вселенському Патріархату оголосити народу після обміну думками з іншими православними церквами, що православні бажають прийняти у майбутньому новий календар, у якому кількість днів у тижні (тобто сім) буде збережена, хоча ця думка може бути змінена , якщо інші церкви погодяться прийняти новий календар, де кількість днів тижня зміниться. За погодженням з іншими церквами може бути також ухвалено рішення про святкування Великодня у фіксований день, що відповідає історичному дню Воскресіння Господа, який визначається «науковими методами».

3. Священики та диякони можуть одружитися після висвячення.

4. Дозволяється другий шлюб вдовим священикам та дияконам.

5. Помісні церкви закликають ухвалити окремі рішення щодо святкування днів Святих у будні дні, до прийняття нового календаря, в якому святкування днів Святих відбуватиметься лише в неділю, щоб зменшити кількість свят.

6. Доручити Вселенському патріархату взяти на себе ініціативу зі скликання «всесвітнього собору» на вирішення спірних питань.

25 червня Константинопольський Синод під головуванням Мелетія звернувся до глав помісних Церков із закликом схвалити рішення «всеправославного конгресу». Однак, патріарх Фотій Олександрійський у своєму посланні до патріарха Григорія IV Антіохійського 25 червня 1923 року назвав календарну реформу «безглуздою, антиканонічною та шкідливою», а резолюції «конгресу» – єрессю і розколом.

Негативну оцінку календарної реформи, що готується, дали і патріархи Григорій IV Антіохійський і Даміан Єрусалимський.

Мелетій брехав у своїх зверненнях патріарху Тихону Московському та архієпископу Серафиму Фінляндському, що календарна реформа, нібито, схвалена всіма Православними Церквами. Патріарх Тихон, не маючи можливості перевірити це твердження, видав указ про введення нового стилю, проте цей указ був відкинутий народом і скасований самим патріархом, коли обман розкрився.

Патріарх Димитрій Сербський погодився на ухвалення нового календаря лише за умови його одночасного введення всіма Помісними Церквами. Архієпископ Кирило Критський запропонував відкласти введення нового календаря до узгодження з усіма Помісними Церквами, «щоб уникнути розколу». Лише митрополит Мирон Румунський оголосив про прийняття рішень «конгресу» та введення в дію нового календаря з 1924 року. Архієпископ Хризостом Афінський (Пападопулос), один із найактивніших прихильників календарної реформи, виніс питання на обговорення Грецького Синоду. Однак, незважаючи на негативну реакцію більшості очільників Помісних Церков, календарну реформу було проведено в багатьох церквах.

Митрополит Григорій VII Константинопольський, наступник Мелетія на цій кафедрі, запровадив новий стиль у патріархаті у 1924 році.

У Греції новий стиль запроваджено 1 березня 1924 року архієпископом Хризостомом.

У Румунії новий календар було прийнято 1 жовтня 1924 року, і «нагородою» за це стало надання румунській церкві статусу патріархату.

В Олександрії новий календар запровадив сам Мелетій (Метаксакіс), ставши там патріархом.

Рішення архієпископа Хризостома Афінського (Пападопулоса) про введення нового стилю викликало обурення та неприйняття багатьох свідомих віруючих Греції, серед яких слід відзначити чернецтво Святої Гори Афон. У першу неділю після нововведення велика кількість священиків і мирян зібралися і створили «Асоціацію православних», яка у 1926 році була реорганізована у «Грецьке Релігійне Товариство Істинно Православних Християн».

Новокалендаристи за підтримки держави почали гоніння на прихильників старого календаря. Гоніння утримувало багатьох (включно з єпископами) від відкритого розриву з новостильниками, але число старостильних парафій зростало (близько 800 було створено в 1926-30 роки). У 1931 році парламент Греції проголосив свободу Богослужінь для старостильників, і їх кількість досягла 200 тисяч осіб до 1934 року.

У 1927 році ієромонах Матфей (Карпафакіс) заснував Свято-Введенський жіночий монастир у Кератеї, який незабаром став найбільшим монастирем у Греції. У 1934 році він же заснував Свято-Преображенський чоловічий монастир у Куварі. Ці монастирі стали оплотом боротьби із новокалендаризмом.